П'ять виставок у Львові, які обов'язково потрібно побачити в листопаді.
Пропонуємо ознайомитися з кількома захопливими проєктами, які можна знайти в різних локаціях Львова: у музеях та галереях. Ці роботи відрізняються жанрами та техніками, але кожна з них має свою неповторну привабливість, актуальність і емоційність. Кожен проєкт вартий уваги, тому не пропустіть цю унікальну можливість!
Арт-центр "Дзиґа" запрошує вас відвідати до 17 листопада, як показано на основному зображенні.
Проєкт "Поліна Райко: Невидиме" (фото Дзиїи)
У просторі "Дзиґа" триває мистецький проєкт "Поліна Райко: невидиме", організований Терезою Барабаш. Під час створення цієї серії творів, авторка поринає в медитативну простоту, хоча цей процес виявляється фізично нелегким. Подібно до Поліни Райко: у своїх понад 70 років вона проводила холодні зимові вечори, піднімаючись на стіл, виконуючи українські народні та церковні пісні, а також розмальовуючи стелю.
Створювати красу з болю, з травми, з трагедії - це те, чому точно може навчити Поліна Райко. День за днем, мазок за мазком, нитка за ниткою. У цьому проєкті створюється і переплітається тканина буття двох жінок, двох мисткинь - Поліни Райко і Терези Барабаш.
Нагадаємо, що свій дім в Олешках Поліна Райко декорувала власноруч. Художницю, яка почала займатися живописом у 69 років, порівнювали з відомою Марією Примаченко. Її творчість є яскравим і цікавим прикладом українського наївного мистецтва. Всі стіни її будинку вбрані в розписи, на яких зображені як фантастичні, так і реальні тварини та птахи. Крім того, Поліна Райко створювала родинні портрети та втілювала у своїх роботах воєнні й релігійні теми. На жаль, цей унікальний дім опинився під водою після руйнування Каховської ГЕС російськими військами.
Тереза Барабаш - українська художниця, що спеціалізується на текстильному мистецтві. Вона є випускницею Львівської національної академії мистецтв. У 2016 році здобула золоту медаль на Міжнародному трієнале текстилю в Лодзі (Польща) за свою роботу "Дощ in UA". Двічі отримувала стипендію програми Gaude Polonia. Її творчість охоплює техніки текстилю, інсталяції, графіку та ленд-арт. Також вона є автором сценографії для вистави "Плейлист подорожнього".
Фрагмент серії Володимира Лободи "Велика мандрівка в Україну" (фото Галереї мистецтв)
Виставка "Коло пам'яті" була задумана Андрієм Кісем, але її втілила в життя Соломія Лобода, його дружина та дочка Володимира Лободи.
Ця виставка є знаковою подією, присвяченою двом видатним художникам: Володимиру Лободі та Андрію Кісю, які ділилися дружбою протягом понад трьох десятиліть. Їхні стосунки нагадують про зв'язок між вчителем і учнем. Коло пам'яті, яке оточує їхні роботи, відображає близькість до їхньої творчої спадщини.
На виставці експонуються роботи Володимира Лободи, включаючи декупаж, скульптуру та ліногравюру, а також твори Андрія Кіся, що охоплюють фотографію та значний обсяг художніх альбомів.
Експозиція збудована з двох частин. Перша знайомить нас з одним з досліджень Андрія - давньої цвинтарної скульптури. Його любов до наївної скульптури через фотографування було зреалізовано в одній з книжок "Сльоза і камінь".
Знімки Андрія Кіся (зображення Дому Франка)
Друга частина - це знайомство з різноплановою творчістю Володимира Лободи: декупаж, скульптура, яка буде вперше показана, та серія ліноритів з "Великої мандрівки в Україну". Лобода створив свій найзначніший графічний цикл "Велика мандрівка на Україну" Лобода 1986 року із 360 аркушів, де зібрав ремінісценції творчості своїх улюблених світових художників, зокрема: Бейкона, Пікассо, Ван Гога, Гойї, Шевченка, Руо, Рембрандта... "Вийшли гравюри, волаючі, як наше сьогодення, хоч для більшості все байдуже", - сказав Лобода про цей цикл.
Виставка "Сльоза і камінь" пам'яті Андрія Кіся у ММЦ (фото ММЦ)
У муніципальному культурному центрі продовжується експозиція "Сльоза і камінь", присвячена пам'яті Андрія Кіся.
"Палац Лозинського", до до 31 грудня
Виставка "Фрагменти" художника Олега Денисенка (фото з Галереї мистецтв)
"Наш світ складається з фрагментів: етапів, досвіду, знань і емоцій. Ці маркери пам'яті та часу формують соціальні зв'язки, впливають на когнітивні процеси та поведінкові дії, створюючи так звану "нову стару дійсність". Олег Денисенко, звертаючись до мистецьких традицій, занурюється у спалахи творчих емоцій своїх попередників, обирає найяскравіші фрагменти їхнього мистецтва, трансформує їх і створює "нову старовину". Живопис, графіка, скульптура — це частини його шляху та усвідомлення власного призначення як митця," — зазначено в анотації до виставки.
Олег Денисенко займається естампом, живописом, бібліофільським виданням та скульптурою. Він є творцем гесографії, яку вважає новим мистецьким напрямом. Гесографія, що сплітає традиції з інноваціями, є синергетичним об'єднанням естампу, іконопису, живопису та скульптури. Твори Олега Денисенка зберігаються в колекціях Королівського палацу в Стокгольмі, музеї Альбрехта Дюрера в Нюрнберзі, Королівській академії в Лондоні, а також у багатьох міжнародних музеях і приватних колекціях.
Палац Лозинського, до 31 грудня
Картини Івана Турецького (фото з Галереї мистецтв)
Народився Іван Турецький у місті Красноярськ в репресованій радянським режимом сім'ї. Згодом родині вдалося повернутися у рідне місто. Автор здобував освіту у Львівському училищі прикладного мистецтва імені Івана Труша, а в 1982 році закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. Член Національної спілки художників України. Співзасновник Українського геральдичного товариства. Окрім живопису та графіки творчо працює в різноманітних жанрах прикладного мистецтва. Автор багатьох територіальних та приватних колекціях Європи, Азії та Америки. Їх неодноразово реалізовували на торгах одного з найвідоміших аукціонних будинків світу Sotheby's.
Завдяки гармонії кольорів і форм, художник вміло транслює динаміку та ритм неспокійного світу навколо на полотні.
Art Center Jam Factory, до 23 лютого.
Експозиція "Структури взаємозв'язку" (фото авторства Софії Соляр)
Кураторки виставки "Структури взаємности" - Катерина Ботанова, Ксенія Малих та Ілона Демченко, архітектор - Олександр Бурлака.
Робота над виставкою почалася у 2020 році, проте повномасштабне вторгнення росії в Україну призупинило процеси та внесло свої корективи в проєкт. Незмінною залишилася головна ідея - розказати про спільноти та взаємодію в непрості часи.
Експозиція "Структури взаємності" базується на концепції архітектурних форм, в яких основні компоненти взаємно підтримують один одного, без необхідності в додаткових опорах. Ця модель стала символом суспільної структури взаємопідтримки, яку українське суспільство гостро й інтуїтивно переосмислило у 2014 та 2022 роках.
