Перед Збройними силами України виникнуть три ключові питання, які необхідно буде вирішити: які умови сприятимуть реалізації контрнаступу?

У недавні дні ряд медіа, аналітиків та офіційних представників висловили припущення, що українські збройні сили можуть розпочати контрнаступ у 2025 році. Проте існує й інша точка зору.

Після неоднозначних підсумків літнього контрнаступу 2023 року, багато людей почали з сумнівом ставитися до можливості українських військових повторити успіхи, подібні до Харківської операції чи витіснення ворога з правого берега Херсонської області. Однак у 2024 році, на фоні безперервного наступу окупантів, відбулася подія, яка шокувала російське командування — Курська операція.

Саме вона продемонструвала слабкі місця російських збройних сил у контексті ведення маневрової війни, а також виявила їхні обмеження в умовах нестабільної лінії фронту.

Курська операція

Протягом більше ніж двох місяців українські збройні сили успішно контролюють територію в Курській області Росії. Незважаючи на чисельну перевагу та те, що російські війська діють на своїй землі, їм не вдалося досягти значних успіхів під час контрнаступу, який стартував 10 вересня.

Станом на сьогодні, площа територій, підконтрольних Силам оборони України в Курській області, приблизно дорівнює 1100 квадратних кілометрів.

Це стало можливим завдяки тому, що в умовах маневрової війни російська армія втрачає свій головний козир — артилерію. Внаслідок цього РОВ зазнають значних втрат у техніці, зокрема в основних бойових танках та броньованих машинах, що змушує їх компенсувати механізовані втрати за рахунок збільшення мобілізації живої сили. Проте ситуація з артилерією у росіян залишається дещо кращою, ніж з ОБТ і ББМ. Адже СРСР був найбільшим у світі виробником і експлуатантом артилерійських систем.

Дефіцит артилерійських систем у російських окупаційних силах почне відчуватися з особливою гостротою у 2025 році. Наразі ж вони успішно використовують швидку розконсервацію артилерійських систем, успадкованих від СРСР. Однак у сучасній маневровій війні буксовані гаубиці стають більше тягарем, аніж ефективним засобом для завдання ударів.

У стабілізованих ЛБЗ, особливо в районах бойових дій в Україні, російська артилерія все ще зберігає свою перевагу, тоді як у Курській області її ефективність знижується в рази.

Окрім цього, атаки СОУ на склади Головного ракетно-артилерійського управління Міністерства оборони Російської Федерації також вплинули на організацію постачання боєприпасів для артилерійських підрозділів.

Внаслідок проведення РОВ у Курській області необхідно враховувати перевагу людських ресурсів і домінування тактичної авіації, яка використовує КАБи. Однак, у контексті маневреної війни, КАБи виявляються неефективними, так само як і буксована артилерія.

Так, стирати статичне місто в пил півторатонними бомбами і розкривати позиції на стабілізованій ЛБЗ - це одне, а ось бити по лісопосадці, де вже може не бути нікого, та ще й висока ймовірність промахнутися, - це зовсім інше.

Це одні з тих чинників, за якими курське угруповання, що багаторазово перевищує українське, не здатне показати якогось високого результату. Основні інструментарії, якими воно звикло користуватися для повзучого наступу, за умов маневреної війни - не дієві.

Так, власне, до чого вся ця прелюдія?

Три виклики 2025 року

Наступного року для Сил оборони України буде три основні проблеми, які необхідно вирішувати шляхом чергової адаптації тактики ведення бойових дій.

Перша проблема, з якою ми стикаємося, вже давно відома - це чисельна перевага супротивника. Я не раз згадував про це, підкреслюючи, що РОВ планують вести війни у 2025 році, спираючись переважно на людські ресурси, оскільки механізовані сили виявляються виснаженими.

На третій рік повномасштабної війни втрати ОБТ та ББМ у окупаційних військ вийшли в категорію історично-непоправних. Росія ніколи не зможе компенсувати втрати техніки, яких зазнала у війні проти України. Тому основний акцент робитиметься на людей. Але не лише.

Другою проблемою СОУ залишатиметься російська тактична авіація та планомірне вдосконалення універсального модуля планування та корекції (УМПК) для коригованих авіаційних бомб. Найбільшою загрозою може стати інтеграція реактивного двигуна до КАБ, що значно збільшить дальність їх застосування. У деяких випадках ці бомби будуть застосовуватися як заміна артилерії, що досить ефективно за стабілізованої лінії бойового зіткнення та по статичних цілях.

Третя проблема – артилерія – залишиться актуальною і в 2025 році. Переважно мова йде про буксовану артилерію, і вже зараз ми спостерігаємо не лише рідкісні, а й унікальні радянські гаубиці та дивізійні гармати, які витягують з глибоких запасів арсеналів та місць зберігання. Поки їм вдається це робити, артилерійські системи продовжуватимуть виконувати свої бойові завдання.

Насправді, основними викликами для Сил Оборони України є особовий склад, командні пункти та артилерійські установки. Це питання потребують термінового вирішення на тактичному рівні. Важливо почати обмірковувати різноманітні стратегії та підходи вже зараз, щоб уникнути ситуацій, подібних до проблеми з танковими ангарами...

Але всі ці проблеми такими є за наявності стабільної лінії боєзіткнення. А якщо вона зникає?

Нестійка ЛБЗ та результати аналізу

Як показує досвід Курської операції, російські війська не можуть повною мірою використати свою чисельну перевагу в умовах нестабільної лінії фронту, навіть маючи достатньо засобів ураження. Відповідно, можемо зробити логічний висновок: якщо функції окупаційних сил обмежуються стабільною лінією бойового зіткнення, то її потрібно дестабілізувати, а ефект маневреної війни перенести на один із плацдармів в Україні.

Прорив ліній забезпечення противника та вихід на його другу чи навіть третю оборонну позицію здатен викликати значний хаос у його структурах. Хоча в цьому немає нічого принципово нового з погляду військової теорії, існує певна специфіка, зумовлена силами супротивника. Те, що є його перевагою, може бути використано проти нього ж.

На жаль, влітку 2023 року реалізувати цей сценарій повністю не вдалося. Це сталося, зокрема, через те, що стадія виснаження РОВ не була достатньою. Наразі ми вступаємо в той етап конфлікту, коли навіть при чисельній перевазі ворога його можливості значно обмежені, що унеможливлює підтримання високої інтенсивності наступальних операцій та суттєво знижує оборонний потенціал.

Очевидно, що втілення такого плану контрнаступу на конкретному плацдармі стане можливим лише за умови повного технічного забезпечення наступаючої сторони. Як відомо, переважно Збройні сили України залежать від постачання необхідних засобів від міжнародних партнерів.

Отже, можна продовжувати дискусії щодо того, чи відбудеться контрнаступ СОУ у 2025 році, проте врешті-решт все зводиться до питання наявності необхідних ресурсів та відповідних інструментів.