Російські загарбники адаптували свою стратегію: які нові підходи вони планують у війні та які термінові рішення необхідні для нашої обороноздатності.
Росія готується воювати у 2025 році великою кількістю живої сили. До цього маємо готуватися і ми, адаптуючи свою тактику ведення бойових дій до постійних м'ясних штурмів противника. У межах пошуку вирішення цієї проблеми я розпочав публікацію циклу матеріалів, присвячених підвищенню втрат у ворога, а ситуація на Покровсько-Курахівському напрямку призвела до розгляду питання про гіпертрофовану оборону.
Зараз Україна повинна зосередити всі наявні ресурси для переходу до нової стадії конфлікту, оскільки в момент, коли ця стадія розпочнеться, ми можемо виявитися недостатньо підготовленими.
Детальнішу інформацію про гіпертрофовану оборону можна знайти в матеріалах спільного проєкту OBOZ.UA та групи "Інформаційний спротив".
Вчорашній день можна описати як день, який уже залишився в минулому.
В останні дні травня 2023 року в Запорізькій області українські оборонні сили активували контрнаступ, на який покладали великі надії та довго його очікували. Однак результати цього наступу виявилися для багатьох непередбачуваними. Найважливіше те, що з цього контрнаступу майже не було зроблено висновків, які б стосувалися оборонних стратегій.
Можна довго аналізувати вплив наступу в Запорізькій області, що відбувся минулого літа, але одне залишається безсумнівним: тоді ми вперше зіткнулися з надзвичайно потужною обороною, яку ворог підготував під час окупації цих земель. Противник не просто зміцнив позиції, а й створив складну систему фортифікаційних споруд, організовану в квадрат і навіть у куб на кожен квадратний кілометр, в той час як кількість перешкод у смузі забезпечення сягала вражаючих масштабів.
У смузі забезпечення (перша лінія оборони) на низці ділянок розміщувалося по п'ять мін на квадратний метр - чотири протипіхотні та одна протитанкова, у шаховому порядку. Проривати такі ділянки було максимально складно навіть за умов застосування засобів розмінування та техніки з протимінними тралами, оскільки висадка десанту з техніки, навіть за забезпеченої колії, завершувалася втратами особового складу за її межами.
У другій половині 2023 року та на початку 2024-го необхідно було зосередити зусилля на створенні гіпертрофованої оборони в тих районах, де РОВ активізували свою діяльність і де було очевидно, що їхній наступ не спиниться. Проте, навіть у тих місцях, де були підготовлені оборонні лінії та рубежі, вони виглядали традиційно, нагадуючи навчальні схеми без будь-яких інновацій. Стандартні фортифікаційні рішення не забезпечують того необхідного гальмівного ефекту на ворога, який допоміг би суттєво виснажити його через максимізацію втрат. Це особливо актуально з урахуванням того, що окупанти дедалі активніше залучають піхоту до бойових дій.
Виходячи з цього, коли мова йде про гіпертрофовану оборону, я хотів би насамперед акцентувати увагу на протипіхотних засобах. Вони здатні сповільнити наступальні дії супротивника, ускладнити штурм і збільшити втрати в рядах ворога.
Засоби протипіхотного захисту
У своєму вересневому матеріалі я наголошував, що у черзі катастрофічних помилок України в минулому було підписання та ратифікація Оттавської конвенції про припинення використання протипіхотних мін як одного із засобів збройної боротьби. У результаті в Україні, яка була п'ятою у світі країною за запасами протипіхотних мін, було утилізовано мільйони ПМН, ПФМ-1 тощо.
Подібні протипіхотні загородження завжди були важливими, а в нинішній час їх значення зростає. На жаль, ми не можемо їх використовувати, хоча Сполучені Штати не є учасниками цієї конвенції і могли б надати нам необхідні компоненти, яких у їхній армії є в надлишку.
Але якщо не протипіхотні міни, то важливим елементом також є протипіхотні загородження, зокрема дротяного типу.
Одні з найефективніших - дротяні сітки в три ряди колів з дротом внакид, парні посилені дротяні огорожі на триногах, козлах та рамках. У низці випадків на цих загородженнях можуть встановлюватися розтяжки та інші вибухові пастки.
В середньому, ширина таких бар'єрів складає від 6 до 8 метрів, і їх розташовують на відстані 50 метрів від позиції або траншеї.
У сучасних умовах дротяні бар'єри стануть ключовим елементом у польових зіткненнях, проте норми їх встановлення слід суттєво переосмислити. Коли виникає необхідність зосередження зусиль на запобіганні атак піхоти в польових умовах, варто орієнтуватися на середній рівень мінометного вогню, при цьому акцентуючи увагу на підрозділах роти - взводу з використанням калібру 60 мм.
У попередньому матеріалі, присвяченому батальйонній артилерії, я підкреслював, що міномети відіграватимуть ключову роль у боротьбі з надмірною людською силою РОВ. Важливість усіх калібрів не можна недооцінювати, і особливо це стосується 60-мм мінометів, ігнорування яких є абсолютно неприпустимим. Виходячи з середньої дальності стрільби 60-мм мінометів, саме на цю відстань потрібно планувати розташування першої лінії дротяного загородження.
Так, воно може перебувати в межах 800-1000 метрів від розміщення самої позиції. Зі свого боку розподіл таких ліній по всій глибині має розраховуватися в межах 100-150 метрів. Хтось скаже, що це надмірне насичення дротяним загородженням такої ділянки, і це правда, але ми з вами говоримо про гіпертрофовану оборону, а не про те, що написано у підручниках.
Таке розміщення створює умови, за яких противник, якщо він зможе прорватися через загородження, заповнить ділянку завдовжки 100 метрів своїми силами. Це призведе до стиснутого простору, що, в свою чергу, полегшить ведення вогню по ньому. Зіткнувшись із перешкодами через кожні 100-150 метрів, він сповільнюватиметься й зазнаватиме втрат. Ідеальним варіантом буде проведення протипіхотного мінування, що додатково призведе до втрат, окрім вогневих уражень, завданих різноманітними засобами – від 60-мм мінометів і FPV-дронів до артилерії, як традиційної, так і реактивної. Особливо важливо те, що в таких умовах реактивна артилерія, яка часто залишається без належної уваги, здатна максимально проявити свій потенціал.
Гіпертрофований підхід до зведення дротяних загороджень значною мірою нівелює ефект від м'ясних штурмів противника, закриваючи поетапно його групи в замкнені осередки, що перетворюються для його особового складу на бійні.
При встановленні таких загороджень важливо врахувати, що в польових умовах вони можуть бути зруйновані як колесною, так і гусеничною технікою. Хоча дріт може становити загрозу навіть для танків, заплутуючись у їхній ходовій системі, важливо зазначити, що мінування протитанковими засобами є необхідною частиною системи протипіхотних загороджень. І оскільки ми вже підняли питання техніки, варто продовжити цю тему, обговоривши методи протидії цій складовій.
Защита с использованием автотранспортных путей
Сьогодні російські окупаційні війська активно застосовують тактику, яка передбачає не лише механізовані атаки на позиції Сил оборони України, хоча вони все ще мають місце, а й підвозять десант на техніці. Після висадки основну роль виконують піхотні підрозділи, навіть без підтримки бойових броньованих машин. Як свідчать численні відеозаписи з фронту, більшість таких операцій здійснюється через дороги, що не мають належної підготовки для запобігання таким наступам.
Гіпертрофоване укріплення доріг стане ключовим елементом у майбутніх змаганнях проти російського впливу на людський ресурс. Це пов'язано з тим, що транспортні засоби для переміщення особового складу, незалежно від їх призначення, завжди використовуватимуть асфальтовані чи ґрунтові маршрути.
Більшість доріг у зоні бойових дій прямі, розміщені на рівнинній місцевості, що дозволяє ворожій техніці розганятися на максимум їх швидкісних характеристик. Яскравий приклад - це нещодавній штурм села Шахтарське, яке на сьогодні захоплено окупантами, але яке є лакмусовим папірцем того, як могло б бути за наявності гіпертрофованої оборони на дорозі та як вийшло внаслідок слідування класичним методам та спробам виправдатися за кінцевий результат - втрату села за дві доби.
До села Шахтарське простягається шлях від Золотої Ниви, довжина якого складає 6,5 км. Візьмемо цей маршрут за основу для обговорення можливих способів перетворення його на непрохідне для РОВ пекло.
Перший етап полягає в установці надовбів (зубів дракона) через кожні 500 метрів. Але справа не лише в їх простому розташуванні — потрібно дотримуватись усіх вимог до монтажу цих бар'єрів, з’єднуючи їх між собою за допомогою арматури або сталевого ланцюга. Такий підхід запобіг би можливості РОВ максимально розганяти транспортні засоби.
Другий етап полягає у розміщенні протитанкових мін у радіусі 250 метрів у шаховому порядку, з використанням 14-21 одиниці ТМ-62. Це ускладнить швидкий рух техніки РОВ по дорозі, знищуючи її та уражаючи особовий склад, гальмуючи просування колони. У свою чергу, це надасть СОУ додатковий час для реакції та можливості для ведення вогневого ураження.
Третій етап передбачає встановлення мінних загороджень навколо місць, де розташовані надовби. Якщо колона намагатиметься обійти їх з правого або лівого боку, рухаючись по узбіччю, вона може натрапити на міни, втрачаючи техніку і створюючи нові перешкоди для свого ж руху. А втрати серед особового складу лише ускладнять ситуацію.
Схожі труднощі значно затягнули б час, необхідний для просування ворога до села, і атака розпочалася б не через дві доби, а щонайменше через два тижні після першої спроби загарбників проїхати по цій дорозі. Протягом цього періоду було б втрачено не лише десятки, а й сотні одиниць військової техніки, а також значну кількість особового складу.
Зрозуміло, що не всі автомобільні шляхи повинні бути обладнані загородженнями, але акцент варто робити на тих, якими окупанти можуть пересуватися у найближчій перспективі. Це підкреслює важливість планування та прогнозування. Однак це вже зовсім інша дискусія. Крім того, на таких логістичних маршрутах необхідно застосовувати не лише міни та fpv-дрони, а й широкий спектр засобів ураження, щоб забезпечити комплексний підхід до безпеки.
Безумовно, я не маю наміру ділитися жодними таємними знаннями, схованими за сімома печатками; я просто перебільшую звичайні факти в кілька разів. Проте в умовах, що склалися, саме так це повинно виглядати. І у 2023 році наш противник діяв саме так у Запорізькій області.
Результати дослідження
Просто зараз у зоні бойових дій, особливо на Покровсько-Курахівському напрямку, ми можемо спостерігати першу фазу переходу російської армії у стан маршового батальйону. Надмірна кількість особового складу та недостатня кількість техніки не дозволяє РОВ скрізь і рівномірно застосовувати механізовану компоненту, що вже виливається в домінування людського ресурсу.
У майбутньому використання техніки буде обмежено конкретними функціями, зокрема – доставкою та висадкою десанту, хоча цей етап ще не настав. Тим не менше, необхідно вже зараз звертати увагу на відповідні типи протипіхотних загороджень та перешкод для техніки, причому в значно розширеному форматі.
Гіпертрофована оборона повинна зайняти центральне місце в нашій стратегії, незважаючи на бажання деяких дотримуватися традиційних підходів, які вже застаріли й у багатьох випадках не приносять очікуваних результатів.
Але поки неповороткий, забюрократизований державний механізм почне рухатися (якщо почне), про цю проблематику мають замислюватися волонтери, громадські діячі. Збирати на дрони та автомобілі - це добре, але дивним чином я не згадаю жодного збору на придбання 10 кілометрів колючого дроту. А ви?
Схожа відповідальність покладається також на публічних і медійних діячів, а також на експертне середовище. Висловлювати похвалу дроноводам і танкістам – це, безумовно, важливо, але недостатнє висвітлення в медіа та експертних колах питань батальйонної артилерії, необхідності забезпечення фронту мінометами, легкою реактивною артилерією, мінними полями та протипіхотними укріпленнями є абсолютно недопустимим в умовах такої складної фази війни.
Завдання України зараз - акумулювати максимум ресурсів для вступу до нової фази війни, до якої у момент її каталізації без належної підготовки ми можемо бути не готові.
