Заповненість пустоти та Безмежна Любов: "Агапе" у Мистецькому Арсеналі

Відкриті голі руди, кристали розташовані без прикриття.

друзи.

Нераскрытое.

зосереджене в словах

відкриває небесну браму.

Пауль Целан, "На острие лезвия"

Настане той час,

коли з захопленням

Ти натрапиш на самого себе <...>

Ти знову відчуєш любов.

Того, хто колись тобою був.

Дерек Волкотт, "Після любові настає нове кохання"

...Голос минулого, що нарешті набирає обертів.

Дерек Волкотт, "Океан — це наратив"

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Олена Турянська працює над установкою своєї виставки в Мистецькому Арсеналі.

За кілька тижнів до старту виставки я почав досліджувати, що ж саме готують у просторі Мистецького Арсеналу. Практично щоразу я чув майже ідентичні висловлювання: "Олена чітко уявляє, що хоче реалізувати, і всіх "направляє"". З часом це висловлювання стало для мене коментарем, а можливо, й наочним прикладом до фотознімків монтажних робіт на виставці. Після кількох відвідин експозиції я остаточно переконався в цьому.

Як правило, розмови про виставкові проєкти в Мистецькому Арсеналі розпочинаються з того, що простір переміг художника чи (у випадку вдалої роботи) художник переміг простір. Цього разу ані художниця, ані кураторки, здається, не ставили собі таке завдання. "Абсолютна любов" розгортається в просторі, відвідини якого нагадують перебування в середньовічній крипті, коли, спустившись під землю, ти опиняєшся серед міцних стін, склепінь, їхніх опор і сакральної тиші.

Фото: facebook/Mystetskyi Arsenal Підготовка до виставки в Мистецькому Арсеналі

Висловлювання художниці розгортається в лінійній послідовності п’яти залів, починаючи з жорстокого "Молоха" і проходячи через "Пам’ять", "Сни", "Лапідаріум", щоб завершитися "Любов’ю". Кожен із цих залів є чітким, в значній мірі замкнутим висловлюванням, хоча й з відкритим фіналом та широкими можливостями для інтерпретації. Це особливо помітно, адже більшість робіт позначені як "Без назви", і загальним тематичним орієнтиром слугують назви самих залів, де вони представлені. Деякі пояснення все ж виходять за межі мовчання і мають конкретну прив’язку до певних текстів або осіб. Художниця намагається чітко інтерпретувати роботи "Без назви", коли перебуває поруч з ними, але все ж не наважується їх "назвати". Ця інтерпретація є скоріше контекстуальною, ніж узагальнюючою та абстрактною. Напруга між загальним і особистим (адже називаючи, ми присвоюємо) розгортається через поняття "фрагмент", "слід" і "образ".

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв

Одним з найяскравіших проявів цієї теми можна спостерігати в "Лапідаріумі". За визначенням Вікіпедії, лапідарій — це "виставка зразків давньої писемності, виконаної на кам'яних плитах, включаючи надгробки. До цього терміна також належать залишки скульптур і архітектурних споруд, які колись були частинами єдиного цілого (іноді невідомого походження) і зазвичай представлені в місцях археологічних розкопок". У центрі залу Мистецького Арсеналу розташований стіл, на якому Олена Турянська зібрала безліч таких "слідів": гербарії, фотографії, бруківку з Берліна, а також чисті, хоча й пожовклі, аркуші паперу, які колись належали комусь. На противагу традиційній "виставці писемності", Турянська представляє чисті "плити" та епітафії, що позбавлені будь-якої прив'язки. Тут немає визначень, для кого, ким і з якою метою було зведено цей пам'ятник. Це простір, що символізує забуття історії, стирання імен у більш загальному (name) і більш вузькому (nomen) сенсах.

У християнському контексті образ сприймається як символ відсутності, чистоти, що веде до присутності, але не є її відображенням чи представленням. Це концепція, що виходить за межі історії, стосується того, що не відбулося і не виникло, а також граничного досвіду, який неможливо пережити. Неісторичність тут також проявляється у тому, що ми стикаємося з фрагментами, значення яких очищене і зведене до певної моделі функціонування.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв

Історія -- розмова про те, що сталося і що має свідчення, як правило, матеріальне (арте-факт). Ці артефакти, зрештою, управною риторикою історика створюють мозаїку й образи, довкола яких зʼявляється сюжет. Згодом цей образ утрачає грубі контури ніяк не зʼєднаних шматків мозаїки. Мозаїка стає живописною роботою, причому виконаною в техніці лесування. Цілковите згладження, тонке накладання фарб, нерозривність й імітативність, які переживаються як щось справжнє. Так образ зʼявляється як фрагмент, який віртуалізується і стає цілим, згладженим, пласким.

Олена Турянська, навпаки, вказує на те, що не відбулося. І це має своє тривале існування. Це існування невід'ємної пустоти. Тінь, яка присутня в творчості художниці, є настільки ж важливою, як і об'єкти, які її оточують; вона така ж непозбутня, як і сама пустота — полярність наповненості. За останні роки ми стикнулися з різними втратами, масштаби яких важко передати словами. Звичайно, перша реакція, суто інстинктивна, полягає в спробі швидко заповнити цю порожнечу, компенсувати втрачене та адаптувати індивідуальні і колективні заміни. В цьому сенсі ми всі вже стали кіборгами.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв

Цей природний механізм є активною формою забування, що зводить катастрофу до просторової локалізації. У просторі, який ти відокремлюєш від себе, щоб перетворити його на місце пам’яті, а не просто нагадування. В цьому контексті інсталяція Олени в залі "Пам’ять" є одним з найяскравіших висловлювань про пам’ять за часи війни. Безмежні чорні сторінки, що оточують великий прямокутник, нагадують про поему Дерека Волкотта "Море -- це історія": "...та океан усе гортав // порожні сторінки // у пошуках історій". У цій інсталяції океаном виступає глядач, який підходить до стіни порожніх сторінок, і саме його присутність активує процес перегортання. Це безкінечне зцілення -- пам’ятати, приходити до цього місця, зберігати уламки як такі, та залишати простір навколо цих фрагментів. Варто зазначити, що у поемі Волкотта океан вічно приховує пам’ятки; поля битв; мучеників без могил; родинну пам’ять -- стає сірим гробівцем, який лише видає звуки Історії.

Простір "Любові" -- вікно Альберті, з якого, однак, не видно ні обіцяного пейзажу, ні історії, як її, очевидно, розумів сам Альберті. Імітація вікна -- натягнута силіконова нитка між цвяхами -- і білизна білого, якою сліпить сіль, що виблискує на підлозі. Поряд епітафія, на цей раз із поетичним текстом Мерітта Маллоя про Любов, що залишається після всього.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв

"Агапе" — це індивідуальна виставка, яка не є ретроспективою. Це концептуальний проект, але представлені роботи не є ілюстраціями до ідей кураторок чи художниці. Виставка торкається теми війни, але водночас досліджує поняття "Абсолютної любові". Вона вражає своєю старозавітною любов'ю — не без страждань, жорстокості та, безумовно, позбавлена романтичних історій. Це простір, що відображає повноту порожнечі на чистих аркушах, які не містять жодних записів; про підготовлені паспарту для фотографій, які ніколи не будуть заповнені; про оповіді, що так і залишаться нерозказаними. Це виставка, що втілює чистий потенціал присутності й наповненості, які можуть з'явитися лише в умовах повного очищення та зустрічі з порожнечею, яку потрібно усвідомити й визначити. Це простір про того, хто стикається з усім цим. Це виставка для глядача.

Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.

Виставка під назвою "Агапе. Абсолютна любов" проходитиме в Мистецькому Арсеналі до 2 лютого 2025 року.

Кураторками експозиції є Оксана Баршинова та Ольга Жук.

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв

Художниця Олена Турянська зазначає: "Деякі люди ведуть щоденники, а я відображаю події, людей та локації за допомогою речей."

Зображення: facebook/Mystetskyi Arsenal Виставка робіт Олени Турянської в Арсеналі Мистецтв